Етичний кодекс реабілітологів диких тварин

(переглянуто 2018 року; анотовано 2020 року)

1. Реабілітолог диких тварин повинен прагнути досягти високих стандартів догляду за тваринами шляхом знань та розуміння цієї сфери. Завдяки безперервному навчанню окремі особи повинні докладати зусиль, аби поінформувати про поточну інформацію, методи та правила реабілітації.
   Реабілітологи диких тварин повинні прагнути постійно вдосконалювати свої методи та вчитися одне в одного, як найкраще допомогти своїм пацієнтам із диких тварин.
2. Реабілітолог диких тварин має бути відповідальним, сумлінним і відданим справі, а ще повинен постійно працювати над покращенням якості догляду за дикими тваринами, які проходять реабілітацію.
   Усі реабілітологи диких тварин віддані своїй справі. Беручи на себе
   відповідальність за догляд за дикими тваринами, вони зобов’язані діяти
   відповідально та сумлінно. Реабілітологи повинні діяти так і заради тварин, які вимагають якості отримуваного догляду, і заради людей, які віддано його надають.
3. Реабілітолог диких тварин повинен дотримуватися місцевих, регіональних і національних законів щодо диких тварин, реабілітації диких тварин та пов’язаної діяльності.
   Реабілітологи диких тварин повинні дотримуватися законів, які стосуються диких тварин. Реабілітологи диких тварин повинні читати свої дозволи; знати місцеві правила щодо видів-векторів сказу, немісцевих видів і так званих “проблемних” диких тварин; а також знати свої юридичні зобов’язання та обмеження. Якщо реабілітологи
   диких тварин цього не роблять, вони погано репрезентують і себе, і свою професію, а ще демонструють, що їм бракує етичної поведінки чи будь-якої поваги до етики.
   Це положення також містить фразу «та пов’язаної діяльності». Реабілітологи диких тварин повинні дотримуватися місцевих, регіональних і національних законів, вчиняючи будь-які дії, пов’язані з реабілітацією, включаючи пошук пожертвувань, ведення будь-якої комерційної діяльності, просвіту громадськості, будівництво
   вольєрів або будівель, утилізацію відходів та решток тварин тощо.
4. Реабілітолог диких тварин повинен мати безпечні трудові звички та умови, постійно дотримуючись чинних правил у галузі охорони здоров’я та безпеки.
   У випадку центрів або клінік з оплачуваним персоналом це положення — закон (регулюється Управлінням з охорони праці та гігієни праці в США), але для більшості реабілітологів йдеться просто про здоровий глузд. Реабілітологи диких тварин повинні утримувати своє робоче середовище безпечним — для себе, своїх волонтерів і тварин. Реабілітологи диких тварин повинні навчитися думати так само, як тварини, які перебувають під їхньою опікою, передбачати, як ці тварини можуть завдати собі травм у місці утримання, і вносити необхідні
   зміни, щоб уникнути цих травм. У неволі можуть легко поширюватися хвороби: між тваринами, від тварин до людей, від людей до тварин і від пацієнтів до диких популяцій.
5. Реабілітолог диких тварин повинен визнати обмеження й заручитися допомогою ветеринара або іншого кваліфікованого спеціаліста за потреби
   Може бути важко дотримуватися цього положення, адже визнати особисті обмеження непросто. Здається, що безліч людей бояться сказати «Я не знаю» або попросити про допомогу. Однак визнання, що вони щось не знають, і звернення за допомогою —найкращий спосіб навчитися. Зазвичай це сприяє кращому догляду за тваринами. Реабілітація диких тварин все ще відносно нова сфера, яка охоплює багато видів. Про правильне утримання та годівлю багатьох видів відомо мало, не кажучи вже про їхні різні захворювання, метаболізм, реакцію на ліки та методи лікування. Ветеринари не мають відповідей на всі питання. Коли йдеться про диких тварин, багато ветеринарів мають дуже мало відповідей і часто повинні ставити більше питань. Щодо медичних проблем із тваринами, ветеринари можуть дати відповіді або запропонувати спеціальні навички. Однак велику допомогу також можуть надати інші кваліфіковані професіонали, зокрема штатні біологи, нутриціологи зоопарків, патологи, орнітологи та натуралісти. Серед цих осіб може бути будь-хто, хто має досвід і знання, які стануть у пригоді реабілітологу під час пошуку важливої інформації.
   Один із найважливіших ресурсів для нових реабілітологів — це інші реабілітологи. Хоча реабілітолог диких тварин може не погоджуватися з діями іншого реабілітолога, кожен з них робить щось дуже добре або те, що добре працює з певними тваринами за певних обставин. Реабілітологи диких тварин повинні запитувати інших, ділитися інформацією та використовувати особисте судження, які методи та процедури найкраще підійдуть у конкретній ситуації. Місцеві та національні організації надають засоби легкого доступу до мережі фахівців. Питання, пошук і спілкування варті часу та зусиль, оскільки результатом стане кращий догляд за пацієнтами з диких тварин.
6. Реабілітолог диких тварин повинен поважати інших реабілітологів та осіб, які працюють у суміжних галузях, обмінюватися навичками та знаннями в дусі співпраці заради благополуччя тварин.
   Як вже зазначалося, реабілітолог має ділитися навичками та знаннями. Цей процес може варіюватися від обміну інформацією по телефону або під час розмови з однією особою (у груповому чаті в інтернеті або за допомогою друкованих статей та презентацій на місцевому, національному чи міжнародному рівнях). Реабілітологи диких тварин не завжди можуть погоджуватися зі своїми колегами з реабілітації чи суміжних галузей, але вони повинні пам’ятати про повагу до думки інших. Їхні досвіди можуть бути різними, а, отже, різнитимуться їхні точки зору.
7. Реабілітолог диких тварин повинен ставити оптимальний догляд за тваринами вище особистої вигоди.
   Реабілітологи диких тварин повинні переконатися, що їхнє его не заважає благополуччю пацієнтів. Вони мають балансувати знання або навіть відчуття успіху, отриманого під час спроби лікування тварини, з впливом, який може мати на тварину процес лікування. Надходження рідкісних видів, лікування яких відбувається не часто, захоплює. Може виникнути бажання бути тією єдиною людиною, якій нарешті вдасться реабілітувати цей вид до точки повернення в дику природу. Однак моральний обов’язок перед цією твариною та професією — передати тварину на піклування іншій особі, якщо ваші умови або медичні
   можливості не відповідають потребам цього виду, а інший об’єкт / особа може надати цій тварині кращі шанси виживання.
8. Реабілітолог диких тварин повинен прагнути надавати професійну та гуманну допомогу на всіх етапах реабілітації диких тварин, захищаючи їхнє благополуччя, поважаючи та зберігаючи гідність кожної тварини як протягом її життя, так і після смерті. Тварин, яких можна випустити в природу, слід утримувати в наближених до природних умовах та якнайшвидше випустити в середовище проживання, придатне для цього виду. Тварини, яких не можна випускати в природу, мають право на евтаназію.
   У попередніх положеннях зроблено висновок, що реабілітологи диких тварин повинні прагнути забезпечити найкращий догляд за своїми пацієнтами. Це положення розширює цю концепцію. У ньому йдеться, що реабілітологи диких тварин повинні піклуватися про тварин з повагою та зберігати гідність тварини. Будь-яке життя — людини, тварини чи будь-кого іншого — заслуговує на повагу. Комфорт, благополуччя і гідність цього життя повинні враховуватися протягом усього процесу реабілітації. Тварина не отримує допомоги, якщо відбулося звикання до людини або імпринтинг до людини, або якщо вона утримується у фізично та/або психологічно некомфортних чи нездорових умовах. Якщо реабілітологи диких тварин не можуть гарантувати, що тварина матиме гідне ставлення за життя, вони можуть забезпечити їй гідне ставлення у мить смерті. Хоча бажаним результатом реабілітації диких тварин вважається випуск у дику природу, евтаназія тварини, яка не підлягає звільненню та яка погано адаптується до неволі унаслідок травм та/або темпераменту, — це відповідний та гуманний результат для цього пацієнта.
9. Реабілітолог диких тварин повинен заохочувати підтримку зі сторони громади та її залучення шляхом навчання волонтерів і впровадження освіти громадян. Спільна мета полягає в сприянні відповідального ставлення до живих істот і благополуччя довкілля.
   Робота реабілітологів диких тварин може бути далекосяжною, якщо приділити час просвіті громади. Прості способи поділитися знаннями з громадськістю — це індивідуальні бесіди з рятівниками, розмови зі шкільними групами та статті в газеті чи соціальних мережах. Наявні необмежені можливості для навчання та впливу на багатьох людей.
10. Робота реабілітолога диких тварин має ґрунтуватися на здорових екологічних принципах, зокрема відповідну етику природоохорони та відповідального господарювання.
    Реабілітологи диких тварин повинні поважати ідеї та думки своїх колег із галузі біології диких тварин. Хоча реабілітологи диких тварин зазвичай зосереджуються на окремій особині, вони повинні залишатися відкритими до поглядів тих, хто зосереджується на популяціях диких тварин. Якщо реабілітологи диких тварин продемонструють, що відкриті до розуміння проблем і цінності популяційної біології, вчені-дослідники дикої природи будуть відкритішими, аби не забувати, що популяції складаються з окремих особин. Пам’ятайте, що догляд за окремими тваринами — лише частина реабілітації диких тварин. Щоб по-справжньому піклуватися про тварину, кожен також має дбати про довкілля. Ця турбота включає уникнення занесення хвороб у дику популяцію, уникнення створення «конфліктних» ситуацій та/або шкоди суспільству, а також повагу до законів про диких тварин і до причин їх виникнення.
11. Реабілітолог диких тварин повинен вести всі справи, здійснювати заходи та спілкуватися професійно, чесно, порядно, співчутливо та віддано, усвідомлюючи, що поведінка окремої людини впливає на всю сферу реабілітації диких тварин.
    «Професійно» означає чесну, порядну, сповнену співчуттям і відданістю працю та взаємодію з іншими. Якщо реабілітологи диких тварин так і роблять, їх можна вважати справжніми професіоналами. Коли реабілітологи диких тварин поводяться професійно, вони можуть пишатися тим, ким вони є і що вони роблять. Так вони отримають довіру, повагу та авторитет, що дасть змогу їм робити для диких тварин ще більше.
    У соціальних мережах професійне спілкування стає надзвичайно важливим. Демонстрація реабілітації диких тварин у цифровому світі може передати меседж великій кількості людей за дуже короткий час, тож ця інформація має бути позитивною та професійною. Фотографії, відео та інші медіафайли слід ретельно перевіряти на придатність до оприлюднення.

Офіційно опубліковано в Україні як: Стандарти реабілітації диких тварин — Дніпро: Середняк Т. К., 2023. — 464 с.